Альбом містить 13 композицій, серед яких вже розкручена у кліпі «Girlfriend» та саундтрек до "Ерагону" «Keep Holding On». Чесно кажучи, я вражений. Вражений цим альбомом. Але, на жаль, не через те, що він дуже кльовий, а якраз навпаки. Він значно гірший попереднього «Under My Skin» (2004), не кажучи вже про феноменальний «Let Go» (2002), який свого часу просто підірвав світовий музичний простір і відкрив широкому загалу ім'я Авріл Лавін. Більшість же пісень альбому «The Best Damn Thing», скоріше, нагадують вінніпухівські «крічалкі і вопілкі», а не попередні оригінальні твори канадської співачки - у альбомі 10 «Ґьолфрендів»-клонів...

І якщо в пресі зараз можна почути думку про те, що начебто «дівчинка-рокер» подорослішала та посерйознішала, то насправді все, виявляється, навпаки. Ні, можливо, «подорослішання» стосується вигляду – одежі та зачіски співачки, а також її сімейного стану, але стосовно музики таке твердження не має жодних підстав.

Пригадується анкдот, коли зустрічаються старі друзі після довгої розлуки і один каже:

- Гей, а ти з роками зовсім не змінився!

І отримує відповідь:

- А ти змінився. Ти – деградував.

Таких глибоких і зрілих у життєвому розумінні речей, як, наприклад «Too Much to Ask» у «Let Go» чи «Slipped Away» в «Under My Skin», цей альбом просто не має. Так, «Keep Holding On» може потягатися, але ж він був написаний для фільму про драконів і безпосередньо до альбому має тільки те відношення, що фізично розміщений з ним на одному диску... А до загальної картини платівки ця композиція просто не вписується. На щастя.

Дві пісні, які, на мою думку, крім «Keep Holding On», є сенс послухати - це «Runaway» та «Alone». Але більше – нічого. Дуже прикро...