Epistula non erubescit!

 


Настрій : посереднє    

Неприємне запитання про те "победобесие"


Хочу наголосити, що це не тролінг, а постановка популярного питання, повязаного з перемогою Антигітлерівської коаліції - "завдяки чому ми живемо?" - в дещо незвичній площині, яку, на мою думку, ніхто чомусь не розлядає.

Отже, як на мене, мало хто розуміє, що більшості з нас не існувало б не лише в тому випадку, коли б СРСР, США та Британія не виграли Другу світову війну, а в тому випадку, коли б її не було зовсім. Причина проста і зрозуміла: більшість населення, яке народилося в СРСР після війни, зявились на світ завдяки тому, що їх батьки зустрілися на війні, після неї на відбудові, при переселеннях, тощо. Відповідно, ця логіка розповсюджується на дітей їх дітей і так далі.

Розвиваючи цю думку далі, виходить, що більшість з нас завдячують своїм життям Гітлеру та Сталіну, які розвязали світову криваву бійню, на якій було вбито десятки мільйонів людей. І саме завдяки цим десяткам мільйонів смертей живе майже кожен із нас. Причому не завдяки тому, що хтось конкретно виграв війну, а саме тому, що загинули інші потенційні шлюбні партнери наших пращурів, в разі виживання яких народилися б інші люди, але не ми з вами.

Отже, головне питання цього матеріялу: Чи може нормальна людина радіти тому, що вона живе, якщо знає, що для цього були потрібні десятки мільйонів вбивств? Можливо, принаймні,  не варто радіти цьому настільки відверто?


Открыть | Комментариев 23

Настрій : добрий    

Мудрі вислови про сучасне життя від давнього Заратустра


Фридріх Ніцше«Так казав Заратустра» (Also Sprach Zarathustra) Фрідріха Ніцше – одна з найвідоміших філософських книг. Самого Ніцше іноді зовсім безпідставно називають чи не головним ідеологом нацизму, хоча він помер задовго до народження цієї ідеології. Так, філософія Ніцше, що доноситься читачам за через постать легендарного проповідника Заратустри, іноді надто жорстока, але дуже часто вона жорстока в своїй правдивості, в тому, що, не підбираючи слів, прямо вказує на недоліки як соціального устрою, так і людини як біологічної істоти.

Нижче наведено 15 обраних мною афоризмів Заратустри, які хоча і написані понад сто років тому, видаються сьогодні актуальними як ніколи. Всі вислови надані російською мовою і з іноді дивною пунктуацію. Останнє пояснюється тим, що пунктуація несе не стільки синтаксичне, скільки смислове навантаження, а перше – тим, що цитується переклад з німецької ще 1900 року, який, на мою думку, більш яскравіший та цікавий, ніж сучасні аналоги (сам німецькою я, нажаль. не володію і не можу зробити кращий =) ) Отже, знайомтесь і надайте свою думку: який саме з цих висловів ви вважаєте найактуальнышим, який – неактуальним, який – дотепним, а який – банальним, який – глибоким, а який – поверхневим?..Читать дальше...


Открыть | Комментариев 22

Музика : Профессор Лебединский - Я убью тебя, лодочник!  Настрій : розлючений    

Метафизика футбола и дух капитализма. Итальянские гранды и их дух.


Сяючий ЮвеПродолжаю публикацию отрывков из работры "Метафизика футбола и дух капитализма". В предыдущей главе мы произвели деление футбольных клубов в зависимости от их отношений с историей и финансовым возможностям, теперь пришёл черёд взглянуть поглубже на клубы-гранды и посмотреть, чем же они могут отличаться друг от друга. Влияют ли как-то тардиции клуба на манеру игры? Влияет ли само название клуба на его судьбу? На психологию игроков? Можно ли купить авторитет с помощью денег, а без денег его потерять? Попытаемся дать ответы на эти вопросы на примере итальянских грандов...

Все гранды и феллахи – это аристократия, они имеют аристократические традиции и аристократический дух, которые являются прямым следствием их истории. Этого нет ни у «клубов в себе», ни у предграндов. Последние также имеют свой дух, характер, который позволяет им побеждать, но они не имеют того аристократизма, который определяется прежде всего традициями, самой Историей, которой ни предгранды, ни «клубы в себе» не имеют.

Читать дальше...


Открыть | Комментариев 1

Настрій : непоганий    

Метафизика футбола и дух капитализма: Предгранды, гранды, феллахи и «клубы в себе»


По личной просьбе Nattaha раскопал древние рукописи работы под названием "Метафизика футбола и дух капитализма". Это должен был быть монументальный труд, посвященный анализу взаимосвязей футбола и денег, а также прочих факторов, которые не бегают по полю, - удачи, суеверий, командного духа и традиций. К сожалению, внезапно разразившийся в 2006 году скандал Кальчиопиоли практически напрочь отбил у меня желание копаться в таких вещах... Но кое-какие наработки остались, а недавно с дуру я пообещал, что в случае, если "Челси" дойдёт до финала Лиги Чемпионов, я опять возьмусь за перо. Сказал я такую глупость по одной единственной причине: что я в это не верю. Это типа того же, когда люди обещаютукусить себя за затылок :)

Но причин, по которым я не могу выложить уже созданные материалы на суд, неблагодарных читателей, я не вижу. Поэтому три наиболее законченных куска будут опубликованы в ближайшее время. Первый - сейчас. В этой главе я пытаюсь разбить все футбольные клубы на некоторые категории по принципу того, какой вклад они делают или уже сделали в футбольную историю. Ну, и, разумеется, по тому, какими ресурсами они обладают - иначе при чём бы здесь был капитализм? :) Некоторые вещи нужно понимать со скидкой на время написания - 2004-2006 годы, тогда всё было несколько иначе...

Читать дальше...


Открыть | Комментариев 28

Настрій : трішки розлючений    

Дурість гірша за зло, бо від неї немає захисту... Нажаль...


Нещодавно прочитав воістину золоті слова. Я часто про це думав, але, звичайно, сам би ніколи не зміг так чітко і доступно все сформулювати. Прочитайте... Вдумайтесь... Золоті слова, чи не так?..

"Глупость - еще более опасный враг добра, чем злоба. Против зла можно протестовать, его можно разоблачить, в крайнем случае его можно пресечь с помощью силы; зло всегда несет в себе зародыш саморазложения, оставляя после себя в человеке, по крайней мере, неприятный осадок. Против глупости мы беззащитны. Здесь ничего не добиться ни протестами, ни силой; доводы не помогают; фактам, противоречащим собственному суждению, просто не верят - в подобных случаях глупец даже превращается в критика, а если факты неопровержимы, их просто отвергают как ничего не значащую случайность. При этом глупец, в отличие от злодея, абсолютно доволен собой; и даже становится опасен, если в раздражении, которому легко предается, он переходит в нападение. Здесь причина того, что к глупому человеку подходишь с большей осторожностью, чем к злодею. И ни в коем случае нельзя пытаться переубедить глупца разумными доводами, это безнадежно и опасно"

Дитрих Бонхёффер


Открыть | Комментариев 4

Настрій : ситий    

13 висловів про життя від Ґабріеля Ґарсія Маркеса


Як на мене, дуже гарні слова... Взагалі, Маркес - один з найулюбленіших моїх письменників; сказати, за що саме ти любиш його твори - неможливо, треба їх просто читати...

1. Я люблю тебя не за то, кто ты, а за то, кто я, когда я с тобой
2. Ни один человек не заслуживает твоих слез, а те, кто заслуживают, не заставят тебя плакать.
3. Только потому, что кто-то не любит тебя так, как тебе хочется, не значит, что он не любит тебя всей душой.
4. Настоящий друг-это тот, кто будет держать тебя за руку и чувствовать твое сердце.
5. Худший способ скучать по человеку - это быть с ним и понимать, что он никогда не будет твоим.
6. Никогда не переставай улыбаться, даже когда тебе грустно, кто-то может влюбиться в твою улыбку.
7. Возможно, в этом мире ты всего лишь человек, но для кого-то ты – весь мир.
8. Не трать время на человека, который не стремится провести его с тобой.
9. Возможно, Бог хочет, чтобы мы встречали не тех людей до того, как встретим того единственного человека. Чтобы, когда это случится, мы были благодарны.
10. Не плачь, потому что это закончилось. Улыбнись, потому что это было.
11. Всегда найдутся люди, которые причинят тебе боль. Нужно продолжать верить людям, просто быть чуть осторожнее.
12. Стань лучше и сам пойми, кто ты, прежде чем встретишь нового человека и будешь надеяться, что он тебя поймет.
13. Не прилагай столько усилий, все самое лучшее случается неожиданно.


Открыть | Комментариев 41

Настрій : втомлений    

По кому подзвін


“Немає жодної людини, що була б сама по собі, як острів; кожна людина – це грудка землі, частка суходолу. Коли камінь змиває морем із узбережжя, малішає Європа, так само, як і тоді, коли вода поглинає цілу скелю, чи оселю твого друга, або твою власну: тому із смертю кожної людини малішаю і я, бо я єдиний з усім людством, і тому ніколи не питай, по кому подзвін – він по тобі.”

По кому подзвін... Ці слова, без сумніву, мають бути відомі всім, хто хоч трохи знайомий з американською літературою, а саме з творчістю видатного письменника, нобелівського лауреата Ернеста Ґемінгвея. Саме так називається один з його найвідоміших романів - «По кому подзвін». Той, хто не тільки чув про Ґемінгвея, але й читав (принаймні, починав читати =))) ) вищеназваний роман, знає, що ці слова (навіть більше – епіграф, який і я взяв епіграфом до цієї сторінки) взяті з творчості Джона Донна. Чесно кажучи, сам роман мені не дуже сподобався, а от епіграф вкарбувався в пам'ять, і я вирішив з'ясувати, хто такий цей Джон Донн, і звідкіля саме Ґемінгвей взяв епіграф.

Отже, Джон Донн – англійський поет та письменник, представник метафізичного напрямку, автор ряду елегій, сонетів, а також релігійних проповідей. Народився 1572 в католицькій родині та виховувався в католичному дусі, навчався в Оксфорді та Кембріджі, але диплому не отримав через обмеження для католиків, що існували того часу в Англії. Після дворічних подорожей по Європі, стає секретарем у впливого дворянина, закохався у його племінницю і потайки одружився на ній. Коли про це стало відомо, дворянин вигнав Донна з роботи та домігся його ув'язнення.

Вийшовши з тюрми, Донн від'їжджає до маєтку родичів дружини і оселяється там. Аби покращити свій матеріальний стан, приймає англіканство та пише ряд антикатолічних творів. Двічі обирається депутатом парламенту, має багато дітей. 1617 року його дружина помирає, стиль його творів стає значно мрачнішим, а 1621 року Донн стає настоятелем знаменитого собору святого Павла в Лондоні. Помер Джон Донн 1631 року.

Джон Донн вважається майстром химерного образа, широкої метафори, яка поєднує дві несхожі ідеї в одну. На відміну від образів поетів Єлізаветинської лірики, більшість з яких використовували прості кліше, порівняння близьких об'єктів, як-то “кохання” та “роза”, метафізичні образи несе більшу глибину порівняння двох несхожих об'єктів – наприклад, як ми побачимо далі, нещастя та багатства.

Треба зазначити, що творчість Донна вплинула не лише на Ґемінгвея, але й на Томаса Мертона, який має твір “No Man is an Island” (“Жодна людина – не острів”). Назви творів обох письменників походять із твору Meditation XVII (зі збірки "Devotions Upon Emergent Occasions") Джона Долла, переклад якого я і надаю далі. Переклад мій, а оригінал можно знайти, наприклад, за посиланням isu.indstate.edu/ilnprof/ENG451/ISLAND/text.html. Як на мене, слова дуже сильні. Людям, які вкрай негативно відносяться до релігії читати не треба.

Meditation XVII (зі збірки "Devotions Upon Emergent Occasions")

Nunc lento sonitu dicunt, morieris.(Дзвін, що дзвоить зараз за іншим, каже мені - ти помреш)

Можливо, той, по кому подзвін, настільки хворий, що він не розуміє, що подзвін за ним; і, можливо, я сам вважаю свій стан кращим, ніж він є насправді, в той час коли ті, що знаходяться навколо мене і бачать моє становище, могли примусити дзвони бити за мною, а я не знаю цього.

Церква Католична, Всесвітня, саме такі й дії її; все, що вона робить, належить усім.

Коли вона хрестить дитину, ця дія стосується й мене, оскільки ця дитина таким чином приєднується до тіла, котре очолює мене і пристає до тіла, частиною якого є і я.

І коли вона ховає людину, ця дія стосується й мене: все людство має єдиного автора і є єдиним томом; коли одна людина помирає, одна частина не виривається із книги, але перекладається на кращу мову; і кожна частина має бути перекладеною на неї; Господь тримає декількох перекладачів; деякі частини перекладаються віком, деякі – хворобою, деякі – війною, деякі – правосуддям; але рука Господня на кожному перекладі, та Його рука сшиє всі розрізнені аркуші знову для тієї бібліотеки, де кожна книжка лежатиме відкритою одна до іншої.

І тому дзвін, який кличе на проповідь, кличе не проповідника, але паству прийти, отже, цей дзвін кличе нас всіх; але набагато більше мене, що наближений так близько до двері хворобою.

Раніше існувала дискусія, довга, як тяжба (в якій набожність та самоповага, релігія та роздум, були змішані), який саме з релігійних орденів має дзвонити до молебну першим зранку; і було визначено, що першими мають дзвонити ті, що прокидаються раніше за всіх.

Якщо ми вірно зрозуміємо велич цього дзвону який б’є до кожної нашої вечірної молитви, ми будемо раді примусити себе всавати раніше, в тому розумінні, що цей подзвін має бути нашим так само як того, для якого він насправді і є.

Дзвон б’є для того, хто розуміє, що він б’є; і хоча він переривається врешті, але з тієї хвилини, як це трапилось, він воз’єднується з Богом.

Хто не кидає своє око на сонце, що сходить? Але хто відводить погляд від комети, що вибухає? Хто не склоняє своє вухо перед дзвоном, що бє з будь-якої причини? Але хто може затулити його від дзвону, який проводжає часину тебе самого з цього світу? Немає жодної людини, що була б сама по собі, як острів; кожна людина – це грудка землі, частка суходолу.

Коли камінь змиває морем із узбережжя, малішає Європа, так само, як і тоді, коли вода поглинає цілу скелю, чи оселю твого друга, або твою власну: тому із смертю кожної людини малішаю і я, бо я єдиний з усім людством, і тому ніколи не питай, по кому подзвін – він по тобі.

Ми не можемо назвати це ані випрашувнням нещастя, ані його позичанням, начебто ми самі були б недостатньо знедолені, щоб стукати у інші двері, аби взяти до себе горе наших сусідів.

Дійсно, цю жадобу було б неважко вибачити, якби вона була, оскільки скрута – то є скарб, але рідкісна людина має недостатньо його.

Немає людини, яка б не мала достатньо горя, зрощеного та поспілого нею, і готовою відійти до Бога з тією скрутою.

Якщо людина несе скарб у злитку, або у самородку золота, і не має його у формі грошей, його скарб не допоможе йому у подорожі.

Горе – то скарб за своєю природою, але він не є грошима для використання, за вийнятком того, як ми за його допомогою наближаємось ближче і ближче до нашого дому – до небес.

Інша людина може бути також хворою, і хворою смертельно, і цей тягар має лежати на його тілі, як золото в копальні, і не має ніякого зиску для нього; та цей подзвін, що розповідає мені про його горе, викопує то золото та віддає мені: якщо це попередження про небезпеку іншого примушує мене замислитися про власну, і тим самим врятувати мене, навертаючи за допомогою до Господа, який є єдиним нашим спасителем.

translation is copyrighted ©


Открыть | Комментариев 2



Теги

Наш кандидат


Опрос

Как вы относитесь к пробуждению Ктулху?


Интересы

Антиинтересы

Банери


Google Analytics

Короткий огляд

MAP

Кількість моїх шанувальників в


About me
Тест на украинскость от "КП" в Украине"
Ваш индекс
украинскости: 75
«Поздравляем, ты – нормальный среднестатистический украинец. Вступать в УПА еще рано, но ты рад, что не москаль - и слава богу! И героям слава!»
 
100.gif 0.gif Пройти тест!

ОБОЗ.ua