Epistula non erubescit!

 


Настрій : очікуючий    

Порівняння правописів 1929 та 1993 років. Частина 4: відмінювання іншомовних слів, правопис прізвищ та географічних назв. Висновки


 

Продовжуємо (і закінчуємо) порівняння правописів 1928 та 1993 років.

Відмінювання деяких запозичених іменників

За «Правописом» 1928 р. запозичені іменники на о рекомендовано відмінювати як відповідні українські середнього (за термінологією «Правопису» 1928 р.   ніякого) роду; це такі слова: авто, бюро, депо, кіно, мотто, піяніно, трюмо, саго, цицеро, а не відмінювати іменників на є, с (наприклад купе, кольє, Гайне), і (поні, равві), у, ю (кенгуру, інтерв'ю, какаду) тощо: брутто, тріо, сальдо, радіо, власні чужі імена: Золя, Інсланнді, Бенуа тощо.

Зараз існують пропозиції відновити саме таке відмінювання вказаних слів, і це викликає подив або навіть різку негативну реакцію в деяких людей. Але подібні реакції ґрунтуються головним чином на звичці та аналогічному правилі з мови північних сусідів, аніж на аргументованих підставах. Це дуже добре можна проілюструвати, наприклад, на слові авто. У російській мові, коли висловлюються про засіб їзди, вживають прийменник на перед іменником у місцевому відмінку: "ехать да машине, на велосипеде". Українська мова для цього вимагає орудного відмінка: "їхати автом, поїздом"... Не можна уявити собі в нашій мові такий вислів, не відмінюючи іменника авто: "завтра я поїду до Києва або поїздом, або авто(?), або навіть і ровером". Замінити це калькою з російської мови (ехать на машине) означало б створити комічні ситуації в нашій мові: "їхати на поїзді, на авто"... Чи не краще таки подорожувати у поїзді чи в авті, ніж на них?..

Читать дальше...


Открыть | Комментариев 7

Музика : Nelly Furtado - All Good Things (Come to an End)  Настрій : пригнічений    

Порівняння правописів 1929 та 1993 років. Частина 4: відмінювання іншомовних слів, правопис прізвищ та географічних назв. Висновки


Продовжуємо (і закінчуємо) порівняння правописів 1928 та 1993 років.

Відмінювання деяких запозичених іменників

За «Правописом» 1928 р. запозичені іменники на о рекомендовано відмінювати як відповідні українські середнього (за термінологією «Правопису» 1928 р. ніякого) роду; це такі слова: авто, бюро, депо, кіно, мотто, піяніно, трюмо, саго, цицеро, а не відмінювати іменників на є, с (наприклад купе, кольє, Гайне), і (поні, равві), у, ю (кенгуру, інтерв'ю, какаду) тощо: брутто, тріо, сальдо, радіо, власні чужі імена: Золя, Інсланнді, Бенуа тощо.

Зараз існують пропозиції відновити саме таке відмінювання вказаних слів, і це викликає подив або навіть різку негативну реакцію в деяких людей. Але подібні реакції ґрунтуються головним чином на звичці та аналогічному правилі з мови північних сусідів, аніж на аргументованих підставах. Це дуже добре можна проілюструвати, наприклад, на слові авто. У російській мові, коли висловлюються про засіб їзди, вживають прийменник на перед іменником у місцевому відмінку: "ехать да машине, на велосипеде". Українська мова для цього вимагає орудного відмінка: "їхати автом, поїздом"... Не можна уявити собі в нашій мові такий вислів, не відмінюючи іменника авто: "завтра я поїду до Києва або поїздом, або авто(?), або навіть і ровером". Замінити це калькою з російської мови (ехать на машине) означало б створити комічні ситуації в нашій мові: "їхати на поїзді, на авто"... Чи не краще таки подорожувати у поїзді чи в авті, ніж на них?..

Читать дальше...


Открыть

Настрій : добрий    

Порівняння правописів 1929 та 1993 років. Частина 3: Правопис чужомовних слів


Продовжуємо порівнювати правописи 1929 та 1993 років, попередні глави тут.

Правопис чужомовних слів

Найбільше розбіжностей між розгляданими правописами спостерігаємо в правописі чужомовних слів. Так чужомовне l в українській мові згідно з «Правописом» 1928 р. в одних випадках треба було передавати як тверде, тобто ле, ла, лу та л у кінці складу, в інших (особливо перед наступним м'яким складом) як м'яке, тобто ля, льо, лю, ль. Але з уваги на те, що в різні часи й різними шляхами відбувалося запозичення слів із цими звуками, не можна було точно визначити геть усіх випадків і розрядів. Лише в деяких випадках ці звукосполуки пишуться цілком послідовно, зокрема звукосполучення le «Правопис» 1928 р. радив передавати через ле: білет, галера, делегат, електричний, календар, колега, легальний, легенда, лекція, телеграма, телефон, холера, Каледонія, Палермо та ін. У словах, що прийшли до нас із Заходу (незалежно від походження), особливо в словах грецького походження, рекомендовано писати переважно ла, лу (здебільшого перед твердими приголосними) та л у кінці складу: Атлантида, атлас, пластика, схоластика, декларація, капела, класифікація, лабораторія, лабіринт, лаконізм, ландшафт, латинський, макулатура, новела, фабула, філантропія, формула, халат, шарлатан. Платан, Мон-Блан та ін. Приклади на ло: аналогія, глобус, диплом, зоологія, каталог, кілограм, колона, колонія, колоквіум, колорит, колосальний, ловелас, логіка, лозунг, локомотив, ломбард, термінологія, філософія, філологія, хлор, циклон, шаблон, Коломбо, Лондон, Лонгфелло та ін. Приклади на лу: луза, лунатизм, лупа, плутократія, Дувр та деякі інші. Приклади на л перед приголосними та в кінці слів: Алтай, Балкани, Далмація, Балтика, Талмуд тощо; бокал, васал, генерал, журнал, ідеал, капітал, квартал, консул, меморіал, мінерал, оригінал, портал, протокол, скандал, титул та інші.

Читать дальше...

 


Открыть

Музика : Fleur - Мост Над Туманным Заливом  Настрій : неякий    

Порівняння правописів 1929 та 1993 років. Частина 2: Вживання закінчень іменників


Продовжуємо порівнювати правописи 1929 та 1993 років, початок тут.

Вживання закінчень іменників

У другому розділі «Правопису» 1928 р. викладені правила щодо вживання закінчень іменників, які тут названо «речівниками». Вони в цілому збігаються із сучасними правилами, за винятком родового відмінка іменників третьої відміни на -ть. Цей «Правопис» обґрунтовано радив уживати в родовому відмінку традиційне закінчення и, а не і, як це зроблено в «Правописі» 1945 р. та в його наступних виданнях. Отже, треба було писати: вісти, радости, повісти, а також відповідних іменників крови, любови, осени, соли, Руси. Це правило спочатку було поширене на всі іменники жіночого роду на приголосний, тобто рекомендувалося писати подорожи, ночи, розкоши, твори, молоди, паморози, тіни, Роси, артіли, матери й т. ін., однак згодом мовна практика й «Правопис» закріпили в ужитку закінчення и тільки стосовно іменників жіночого роду III відміни на -ть і наведених вище п'яти іменників.

Читать дальше...


Открыть | Комментариев 20

Настрій : очікуючий    

Порівняння правописів 1929 та 1993 років. Частина 1.


Літери Ґ та Г

В основу «Правопису» 1928 р., котрий ще називають «Скрипниківським» за прізвищем тогочасного народного комісара освіти Миколи Скрипника, який тоді його затвердив у Харкові, лягли «Найголовніші правила українського правопису», прийняті Всеукраїнською академією наук 1919 р. Цей Правопис увібрав усе те, що закріпила наша мовна традиція як у писемних джерелах, так і в усному мовленні, відбитому в народній творчості. Зафіксовані в ньому положення, норми значною мірою були використані в пізніших його переробленнях аж до сучасних видань. Але не всі, а тільки ті, що були вигідні русофілам, а специфічні українські мовні риси вихолощені. Так, у 30-х ро-ках було вилучено літеру Ґ, якою позначувано фонему [ґ], що на українському ґрунті відбита писемними пам'ятками вже з XII ст. Звичайно, у фонетичній системі нашої мови було і є дві фонеми: [ґ] і [г], чого не було й нема в російській мові. Крім того, нашій мові властиві африкати дз і дж: дзвін, джміль.

Читать дальше...


Открыть | Комментариев 5

Настрій : добрий    

Український правопис. Історична довідка.


Періодизація розвитку українського правопису

Правопис (орфографія) є системою загальноприйнятих правил, що ви-значають способи відтворення мови на письмі. Без загальнонаціонального правопису не може обійтися жодна літературна мова, оскільки єдиний право-пис сприяє усталенню мовних норм, а отже, й піднесенню мовної та взагалі національної культури.

У більш як тисячолітній історії українського правопису виділяють чотири періоди.

Перший період (XI XVI ст.) пов'язаний з пристосованою до особливостей староукраїнської мови орографічною традицією відомих просвітників та проповідників християнства Кирила й Мефодія.

Другий період (XVI XVII ст.) відбиває вплив на староукраїнське (здебільшого церковне) письмо південнослов'янської орфографії.

Третій період (XVII початок XIX ст.) започатковано виданою 1619 р. «Граматикою» українського мовознавця, письменника, церковного діяча й просвітника Мелетія Смотрицького. Орфографічні норми Смотрицького здобули зага-льноукраїнське визнання.

Четвертий період починається з першої чверті XIX ст., коли відбувало-ся формування нової української літературної мови на народній основі. Власно кажучи, саме цей період нам найбільше і цікавий, тому що саме в той час по-чинається та розвивається формування сучасного українського правопису.

Читать дальше...


Открыть | Комментариев 14



Теги

Наш кандидат


Опрос

Как вы относитесь к пробуждению Ктулху?


Интересы

Антиинтересы

Банери


Google Analytics

Короткий огляд

MAP

Кількість моїх шанувальників в


About me
Тест на украинскость от "КП" в Украине"
Ваш индекс
украинскости: 75
«Поздравляем, ты – нормальный среднестатистический украинец. Вступать в УПА еще рано, но ты рад, что не москаль - и слава богу! И героям слава!»
 
100.gif 0.gif Пройти тест!

ОБОЗ.ua