Як бачимо із наведеного матеріалу, українська лексикографія має давню та багату історію і налічує велику кількість серйозних праць, серед яких хотілося б виділити наступні:Читать дальше...

Лексикографія незалежної України

Розвиток лексикографії з початку 90-х років минулого сторіччя характеризується активізацією словникової роботи у зв’язку зі становленням України як самостійної держави. Також треба відзначити помітну відсутність єдиних методологічних засад і навіть орфографічних принципів (можна провести певні аналогії між цим етапом і 1917 – 1933). З одного боку, безпосередньо продовжується лексикографічна практика попередніх років, у руслі якої перевидано кілька термінологічних словників кінця 50-х – початку 60-х pоків XX століття і видано кілька нових без належної ревізії лексичних норм української мови минулих років. З другого боку, наявна тенденція до повернення традицій українського словникарства кінця XIX – першої третини XX століття (з униканням іншомовних слів, посиленою увагою до народної лексики, «куванням» слів) та правопису 1928 року.

Читать дальше...

Розквіт укарїнської лексикографії у 1917 – 1933 роках

Розвиток лексикографії у тій частині України, що входила до складу СРСР, можна поділити на кілька етапів. Перший етап 1917 – початок 30-х років характеризується, по-перше, активним розвитком за кількістю та різноманітністю словників (за П. Горецьким, їх видано 131; особливо багато – 1918 та в часи українізації), зумовленим становленням української державності і, відповідно, виходом української мови на державний рівень.

Проте словники, що з’являються в цей час, неоднакові за науковим рівнем. Переважна більшість їх, як і раніше, – перекладні російсько-українські і рідше українсько-російські, здебільшого спрямовані на задоволення практичних потреб соціального і виробничого життя (у сферах діловодства, права, виробництва і науки тощо). Особливо багато з’явилося термінологічних словників.

Читать дальше...

Диференційовані словники-додатки
 

З появою нової української літератури та літературної мови на народній основі починається новий період в українськії лексикографії. Її основою в XІX столітті стала українська жива розмовна та літературна мова. Збільшується кількість видаваних словників. До «Енеїди» Івана Котляревського 1798 Й.Каменецький додав укладене ним «Собраніе Малороссійскихъ словъ, содержащихся въ ЭнеидЂ, и сверхъ того еще весьма многихъ иныхъ, издревле вошедшихъ въ Малороссійское нарЂчіе съ другихъ языковъ, или и коренныхъ Россійскихъ, но не употребительныхъ», що мало 972 слова. Тут подано чимало й таких специфічно українських слів, яких немає в «Енеїді». Наприклад, тільки серед 77 слів на літеру «Б» їх 23: Байбакь - «сурокъ», Баглаи - «лЂнь», Байбаракъ - «крытый тулупъ», Барканъ - «заборъ», Биндюга - «роспуски» тощо. Тому можна гадати, що укладач мав дещо ширшу мету, ніж допомогти читачам «Енеїди» зрозуміти мову твору. У третьому виданні «Енеїди» 1809 І.Котляревський до цього словника додав ще 153 слова і змінив його назву на «Словарь Малороссійскихъ слов, содержащихся в „Энеиде..."».

Читать дальше...

Читать дальше...

До часів Київської Русі належать невеликі рукописні словники («О именЂхъ и глемыхъ жидовьскымь азыкъмь», «РЂчь жидовьскаго азыка, преложена на роускоую» та інші), у яких тлумачаться переважно біблійські особові імена й топоніми, окремі старослов’янські слова («Тълкъ о неразоумны(х) словесе(х) псалтырных»), розкривається символ, або алегоричний зміст деяких слів у Псалтирі («Тълкованиіє неоудобь познаваємомь въ писаныхъ рЂчемь»), де перекладено малозрозумілі старослов’янам лексеми. На Русі перекладали також греко-візантійські тлумачення власних назв. Активно розвивається в Україні глосографія впродовж XIV – XVII століть. Перший церковнослов’янський український словник невідомого автора «Лексисъ съ толкованіємъ словенскихъ словъ просто» (не раніше 50-х pp. XVI ст., залишився в рукописі) складено із загально церковнослов’янських слів, небагатьох антропонімів і топонімів, налічує 896 вокабул (при 127 словах немає перекладів). У словнику зібрано глоси з різних джерел, використано й попередні лексикографічні праці. Вокабули розміщено за алфавітом, імена введено у формі називного відмінка однини, дієслова – в першій особі однини теперишнього часу. Багато слів подано не в вихідних формах. Матеріали «Лексиса...» згодом використали Лаврентій Зизаній та Памво Беринда.

Читать дальше...