Фраза фільму: «Життя – це право, а не обов'язок»

Сюжет фільму «Море всередині» (Mar Adentro) ґрунтується на реальній історії іспанця Рамона Санпедро, бортового механіка океанічного судна, який у віці двадцяти років невдало стрибнув зі скелі у море і зламав шию, що призвело до майже повного паралічу. Чоловік провів прикутим до ліжка майже 30 років, протягом яких намагався через суд домогтися визнання свого права на смерть (оскільки тіло його не слухалоь, то він не міг вкоротити собі віку самотужки). У кінці 90-х років минулого сторіччя справа Санпедро пройшла крізь всі суди і зробила його знаменитим не тільки на всю Іспанію, але й за океаном. Але справжній вибух відбувся після смерті Рамона (яку він-таки організував за допомогою людей, які йому співчували), коли було обнародовано його відкритий лист політичним, громадянським та релігійним лідерам Іспанії. В цьому листі Рамон, якому суди всіх інстанцій відмовили в його клопотаннях, зазначив зокрема таке: «Це не мій розум попав у пастку атрофованого та онемілого тіла, а ваше сумління застрягло у пастці бездушності, байдужості та забобонів.» Пройшли роки, і історія Рамона Санпедро, із декількома незначними переробками, була екранізована режисером Алехандро Аменабаром у одному з кращих фільмів 2004 року та, мабуть, початку сторіччя загалом.

Читать дальше...

Режисер: Алехандро Аменабар

Сценарій: Алехандро Аменабар, Маттео Гіл

В ролях: Хав'єр Бардем (Javier Bardem), Белен Руеда (Belen Rueda), Лола Дуеньас (Lola Duenas), Мабел Рібера (Mabel Rivera), Тамар Нобіас (Tamar Novias), Сельсо Бугайо (Celso Bugallo), Клара Сегура (Clara Segura), Франческ Гаррідо (Francesc Garrido)

Актор фільму: Хав'єр Бардем

Жанр: драма

Рік випуску: 2004

Країна виробництва: Іспанія/Франція/Італія

Нагороди: Оскар і Золотий Глобус 2005 за «Найкращий фільм іноземною мовою», «Найкращий актор» та Гран-прі «Срібний Лев» на Венеціанському фестивалі 2004 року, 14 нагород Гойя (Іспанська кінематографічна премія)

Открыть больше изображений

«Брехня виникла разом з появою мови»

О.Шпенглер

Нижче наведені хороші і, на мою думку, правдиві слова. Звичайно, я їх не вигадав сам, а позичив на http://www.liveinternet.ru/users/censored_angel/. Той, в свою чергу, можливо, взяв їх ще у когось... Цікаво, чи не погодитесь ви з якимось із тверджень. Звичайно, є поодинокі випадки, коли ми говоримо саме те, що і відчуваємо, але як рідко це буває... І як важливо сказати те, що потрібно, поки не стало занадто пізно...

Ми говоримо: «Мені більше немає для чого жити», коли хочемо, аби хтось разупевнив нас у цьому.

Ми говоримо: «Тут холодно», коли нам необхідно відчути чийсь дотик.

Ми говоримо: «Мені нічого від тебе не потрібно», коли не можемо отримати те, що нам треба.

Ми говоримо: «Я не підіймав(ла) слухавку, бо був (була) зайнятий(а)», коли нам соромно визнати, що ми більше не раді чути цей голос.

Ми говоримо: «Я нікому не потрібен (потрібна)», коли в дійсності ми не потрібні одній єдиній людині.

Ми говоримо: «Я впораюсь», коли соромимось попросити допомоги.

Ми говоримо: «Ти добрий друг», тільки коли забуваємо додати «але тобі не стати для мене ким-то більшим».

Ми говоримо: «Це не головне», коли знаємо, що в нас немає іншого вибору, як змиритися.

Ми говоримо: «Я довіряю тобі», коли боїмось, що стали іграшкою.

Ми говоримо: «Я був (була) поруч», коли не можемо знайти собі виправдання.

Ми говоримо: «Дякую тобі, за те, що ти є», коли не можемо сказати «Я люблю тебе»

Ми так багато всього говоримо, що коли на язиці залишаються три останніх невикористаних слова, ми зачиняєм рот, дивимось додолу і мовчимо...