Власно кажучи, в існуванні ґендерної лінгвістики я не дуже впевнений, але якщо її і не існувало б, то її запросто можна було б розглядати як підрозділ соціолінгвістики, що зосереджує свою увагу на ґендерних особливостях мови і мовлення, зокрема на відмінностях у вживанні та розумінні мови чоловіками та жінками.

Зовсім не дивно, що особливу увагу подібним речам надавав свого часу феміністичний рух (і, мабуть, надає і зараз – оскільки я майже із ним не стикаюсь, то не можу стверджувати зворотнього). Рух феміністок, як відомо, зародився і мав найбільшу активність в англомовному світі, і шаловливі рученята «войовничих жінок» не оминули навіть засіб спілкування.

Спочатку може здатися загадковим, що можно було знайти образливого для жінки в самій структурі англійської мови, яка, за великим рахунком, не має навіть граматичної категорії роду. Якщо, наприклад, в іспанській мові іменники словосполучення «la casa en la playa» («будинок на пляжі») є жіночої роду, то їх відповідники в українській мові – чоловічого. Можливо, це і ображає якихось особливо чутливих іспанських чоловіків або українських жінок, я не знаю; але як англомовні жінки, так і англомовні чоловіки з цього приводу, здається, зовсім не мали б перейматися, адже англійське «the house in the beach» має іменники середнього роду, тобто такі, що не мають ознак статі (загалом, як відомо, майже всі іменники англійської мови не мають граматичної категорії роду). Але навіть така демократичність англійської мови з точки зору ґендерної політики не врятувала її від шквалу критики зі сторони феміністок. То що ж їм не сподобалось?..

Читать дальше...