Epistula non erubescit!

 


Едуард Демерзель
Настрій: добрий

«Новий Єрусалим» – готична історія людства сербського письменника Борислава Пекича

Ми живемо в світі стереотипів. В світі, де більшістю наших потреб керують розумні маркетологи інтерконтинентальних корпорацій. Якщо плейер – то Ай-Под від Епл. Якщо операційна система для комп'ютеру – то Віндовс від Майкрософт. Якщо кіно – то з Голівуду... А що буде, як трішки визирнути за край, подивитися далі того, що підсунуто під ніс рекламою та звичкою? Якщо встановити на комп'ютер не Віндовс, а Лінукс, подивитися не американське, а ісландське кіно, взяти в руки книжку не американського, російського чи вітчизняного, а сербського письменника?...

Я щиро вдячний, що у нас в країні існують такі видавництва, як львівська «Кальварія» та харківське «Фоліо» – більшість цікавих та незвичайних книжок, на які я натраплював останнім часом, видані саме ними. Не втрачайте шанс – зазирніть за кут...

Є люди, чиє життя – слід розпеченого заліза, вкарбований у землю. Де б вони не ступили – під ними горить. Коли вони пройдуть, дим спаленої землі ще довго їсть очі. Вони – істоти Вогню. Вогонь – їхній елемент. Їхня природа й доля.

Є люди, чиї сліди, залишені в піску буття, не ведуть у напрямку, в якому провадили їхні життя.Пішовши за цим слідом, ми не довідаємось про них правди. Їхні відбитки тут, але їх не видно. Вони – істоти Землі. Земля – їхній елемент. Їхня природа й доля.

Є люди, чиє життя – слід на воді. Вони невидимі, нечутні, нереальні, не залишають слідів у піщаній пустелі людства. Ми не знеаємо, звідки вони прийшли до нас; а коли відходять – куди й чому пішли. Вони – істоти Води. Вода – їхній елемент. У воді їхня природа й доля.

Є люди, чиє життя у болоті буття схожі на сліди червоношкірих, які не бажають, щоб їх помітили. В такоми випадку індіанський воїн повертається, ступаючи п'ятами у старі сліди. Перескакує на камінь, який не залишає слідів, і назавжди зникає. Воні – істоти Повітря. Повітря – їхній елемент. Їхня природа й доля.

Є люди, за чиїми слідами ми йдемо, як за витворами мистецтва. Їхні відбитки не залишені в ґрунті буття, вони вірізблені, як скульптури. Не слід думати, що вони могли б бути інакшими, іншої форми або провадити в іншому напрямку. І форма, і напрямок визначені їхньою ідеєю. Вони – істоти Металу. Метал – їхній елемент. Їхня природа й доля.

Ці абзаци – початки п'яти новел видатного сербського письменника Борислава Пекича, об'єднаних в цикл «Новий Єрусалим. Готична хроніка». Чому саме готична хроніка? Пекич говорив, що хотів створити прозовий цикл, змалювавши в ньому найбільші біди, з якими зустрічалося людство протягом своєї історії – чуму, релігійний фанатизм, революційне насильство, війни та страшне знущання над особистістю під владою тоталітарних режимів. Можна бачити, що авторові це вдалося – він написав групу новел, в яких, гармонійно поєднуючи реальне та фантастичне, показав невеличкий, але чіткий та яскравий, відбиток складної та трагічної історії сучасної цивілізації.

«Мегалос Масторас та його витвір, 1347 рік» – расказ про Чуму, яка втомилася подорожувати світом та вбивати людей. Але не могла інакше, бо такова її доля. І тоді вона вирішила замовити найвидатнішому різьбяру світу – Мегалосу Масторасу – стілець, з якого не можна було б встати. Майстер створив чарівний стілець, але сам не зміг розлучитися з ним. Бо Чума пройде, а Справжній Шедевр у Майстра може бути лише раз в житті... Чума, не отримавши бажаного, продовжила йти смертельною ходою по світу, вбивши мільйони людей, в тому числі і самого майстра... Він помер на своєму стільці, і був спалений у власному домі. А все, що пройшло через Вогонь, вже не боїться чуми..

«Слід серця на стіні, 1649 рік» – повість про людину, Джона Блексміта, якого в дитинстві примуслили вірити, що його рука, керована Божою волею, одним рухом свого перста може вказувати на відьом. І з тієї пори цей чоловік подорожує Англією, «рятуючи» міста і села від слуг Диявола. Тих, на кого Блексміт вказував перстом, одразу вішали, бо його рукою вказував сам Господь, а інших звинувачених, яким не щастило зустрітися із ним, перевіряли стандартними процедурами – штрикали по всьому тілу голками довжиною в три пальці та кидали в річку, зашитими в мішок... Справжні відьми, як відомо, не відчувають болю в помічених дияволом місцях та не тонуть у воді, а невинні – вмирають від болю, проколоті наскрізь, та йдуть на дно, зашиті в мішках... зате "вмирають доведено невиннними" (що, мабуть, є великою перевагою о_О) Блексміт полює на відьом до того моменту, поки доля не заводить його до рідного міста, де він мусить вказати пальцем на власну матір, аби позбавити її страшних мук...

«Людина, яка їла смерть, 1793 рік» – розповідь про писаря Революційного Трибуналу Жана-Луї Поп'є, який одного разу, снідаючи за робочим столом, випадково загорнув шматок сиру у смертний вирок (інших вироків Революційний Трибунал, як відомо, не виносив) і, аби самому за це не пійти на гільотину, був змушений з'їсти аркуш із вироком. З того дня він щодня їв по одному вироку, їв смерть, рятуючи невинних людей від неминучої загибелі...

«Музикант Золотих Часів, 1987 рік» – історія про те, що ніяка людина ніколи не може втекти від самої себе. Можна втікти від ворогів, врятуватися у війну, пережити всі страхіття тоталітаризму. Але від себе ми не можемо втікти ніяк і ніколи – і коли-небудь кожен має відповісти за все, не перед Богом та людьми, а перед самим собою... Коли власне минуле таки настигає людину, що зрадила свою обітницю, зрадила своє дитинство, свої Золоті Часи, – приходить Музикант Золотих Часів... і відбирає життя...

«Промені Нового Єрусалима, 2999 рік» – наукова праця вченого-археолога із далекого майбутнього. Археолога, який проводив розкопки на далекій Півночі і віднайшов прадавню цивілізацію – ГУЛАГ, яку населяли мудрі та щасливі громадяни – зеки... То була високорозвинена, омріяна країна, із найщасливішими людьми у світі, які виробили уміння терморегуляції тіла силою чистої волі і пречудово жили у лютих морозах – "бо ніхто, при здоровому глузді, не тримав би насильно людей в умовах, в яких навіть тварина не може вижити"...

«Новий Єрусалим» Борислава Пекича – це спроба стиснути всю історію європейської цивілізації, від хрестових походів до падіння тоталітарних комуністичних режимів Східної Європи, у п'ять новел. Це – півтори сотні сторінок людських страждань, страждань не стільки фізичних, скільки моральних. Мегалос Масторіс, вмираючи на своєму чарівному стільці, страждає, гадаючи, чи є його витвір насправді ідеальним, і якщо є, то чому ж повністю не позбавляє його від болю фізичного, якого митець зазнає через чумні язви; врешті, він страждає, здогадуючись, що стілець загине разом із ним у очищуючому полум'ї. Джон Блексміт чимало часу проводить у тяжких роздумах, чи справді йому Господом даровано силу виявляти відьом, а Жан-Луї Поп'є щоденно карається в душі тим, що врятував з-під гільотини лише єдину людину, і, можливо, не ту, яка найбільше того заслуговувала...

Цикл не завершується вже звичним для читача (завдяки численним «літературним мильним операм» про лицарів і драконів, красунь і таємних агентів) «хепі ендом»: опис майбутнього в «Променях Нового Єрусалима» – технологічної і дегуманізованої, металевої і штучної цивілізації, де навіть щури стали вимираючим видом, а в зоопарках демонструються голограми загиблих тварин – зовсім не надає книзі жодних рис модерністсьої віри в світле майбутнє, яке має бути побудовано завдяки невпинному прогресу науки – сама наука в майбутньому Пекича вирождається, перетворюючись на марне теоретизування, ідеалізацію знань минулого, порожню схоластику. Але разом з тим ці новели – ні в якому разі не засіб для бічування чи в'їдливої критики обраного людством шляху розвитку, в них автор не шукає неомодернистської «другої реальності», де все було б інакше і краще – його незримий, потойбічний світ, з персоналізованою Чумою та капосними відьмами, ажніяк не є кращим за світ реальний, історичний. «Новий Єрусалим», не дивлячись на багату та яскраву мову, не є і відродженням естетизму, з його вдаваною, навмисно створеною байдужістю до морально-етичних та соціальних проблем, декларованою втечею від них. Так, Пекич не надає ніякого рецепту, як запобігти надалі описаним історичним трагедіям та безумним жахіттям, навіть не викладує назовні своїх новел ніякої моралі, на відміну від знаменитих і чимось подібних до його расказів літературних казок Оскара Вайлда. Але, використовуючи концептуальний художній синтез, інтегральну поетику, мікшуючи кривавий реалізм терору Робесп'єра із чорним романтизмом середньовічних відьом та постапокаліптичною фантастикою в базисі п'яти елементів, з яких, на думку давніх китайців складався світ та які Пекич, безумовно, невипадково згадує – Повітря, Вогню, Води, Землі та Металу – автор стверджує хоч і не дуже впевнену, але віру у невпинний поступ, в перемогу людини над зовнішніми обставинами, над епідеміями, над забобонами, над злом та хаосом у самій людині.

Насамперед осмислена творчість, зосередженість на власній справі та на загальному добробуті, не на декларованих звитягах далекого майбутнього, не на пошуці «відьом» та «ворогів», а на реальних досягненнях, має забезпечити людям щасливе майбутнє. Саме в розумінні помилок минулого лежить запорука не повторити їх в майбутньому, і саме у запобіганні великих трагедій світового маштабу лежать запорука того, що на цій землі ще довго житимуть наші нащадки, які і мають створити справедливе суспільство, омріяне Йоанном Богословом – Новий Єрусалим.

Посилання



Рекомендовать запись
Оцените пост:

Дякую за рецензію, пошукаю в Книжковій крамниці

  • (0/0)
хотела бы быть человеком Огня...но после книги Моэма так задумалась о совершенстве..я даже ни на шаг не приблизилась к каком-то развитию
  • (0/0)
Неправда. Об этом уже знают даже твои сотрудники :)
  • (0/0)
о чем знают?))
О том что ты развиваешься семимильными шагами :)
  • (0/0)
)) и в чем это проявляется?)
  • (0/0)
Слишком много придётся писать, чтобы всё охватить, а сейчас начинается футбол )
  • (0/0)
послушаю при встрече))
  • (0/0)
Ой как хорошо, значит у меня ещё есть время подумать )
  • (0/0)
Эта книга, кстати, тоже о многом заставляет задуматься. Может, и до неё черёд дойдёт :)
  • (0/0)
Рекомендував цей запис

цікаво!

  • (0/0)
Хочеш почитати? )
  • (0/0)
може якось)я ще Вольфганга Шивельбуша не дочитала)
каво-каво? о_О
  • (0/0)
книга має назву "Смаки раю" вона українською мовою, і я її читаю на ніч, щоб не забути мову) Купила в столиці)))) http://www.livelib.ru/book/1000261845
  • (0/0)
Гм, цікаво :)
  • (0/0)
він дуже цікаво та захопливо пише про шоколад, якому приписували неймовірні властивості))) дуже раджу почитати) а ще дуже цікавий та професійний переклад!стільки слів цікавих!
  • (0/0)
Ну от як прочитаєш, обміняємось цими книжками ;)
  • (0/0)
домовились)
  • (0/0)

 



Теги

Наш кандидат


Опрос

Как вы относитесь к пробуждению Ктулху?


Интересы

Антиинтересы

Банери


Google Analytics

MAP

Кількість моїх шанувальників в


About me
Тест на украинскость от "КП" в Украине"
Ваш индекс
украинскости: 75
«Поздравляем, ты – нормальный среднестатистический украинец. Вступать в УПА еще рано, но ты рад, что не москаль - и слава богу! И героям слава!»
 
100.gif 0.gif Пройти тест!
ОБОЗ.ua