Формування особистості В.Стуса як громадянина і як поета припадає на роки "хрущовської відлиги". У літературу він прийшов у кінці 50-х – на початку 60-х років практично разом із молодою силою нашої поезії – шістдесятниками.

Шістдесятники орієнтувалися на досягнення європейської й світової літератури, сміливо ламали канони казенної літератури соціалістичного реалізму. В основу художнього відтворення дійсності вони клали образи, що визначалися опоетизуванням новітніх здобутків науки і техніки – освоєння космосу, проникнення у глибини генетики, будови речовин, філосовського осмислення понять часу і простору. Але і «космізм», і асоціативна «переускладненість» – далеко не голвне в їх творчості, головні поетичні заповіді шістдесятників – виступ проти інерції поетичної думки, закостенілості, ілюстративно-кон'юктурного віршоробства, віра в справедливість, у своє право і змогу утверджувати її, усвідомлення індивідуальної цінності кожної людини й невичерпних багатств народної душі. А ще – неприйняття фальші, демагогії, оказенювання людських стосунків і літератури.

Поезія Стуса дещо інша. Вимушене, зумовлене обставинами життя «самособоюнаповнювання» (його термін), обмеженість і повторюваність тематичного матеріалу компенсується експресивністю. Поетичне слово Стуса – в кращіх його проявах – енергійне, м'язисте, гранично виразне попри безперечну ускладненість і рафінованість його словника, сповнене внутрішнього вогю, щомиті готового вибухнути.

Стус – поет інтелектуальний, поет читаючий, що свідомо, цілеспрямовано й критично опанував досвід світової поезії та й не тільки поезії, багато у нього перекладів: з Рільке, гарсія Лорки, з Гете, Брехта, Цвєтаєвої. Ця широта творчості, пізнань із світової літератури, зацікавлення світом, який існує за «залізною стіною» совєтов, безперечно, наближає його до шістдесятників.

Беручи вищенсказане до уваги, на мою думку, Василь Стус, хоч формально і не є шістдесятником, вписується у контекст цієї літературної течії. Адже очевидно, що він відстоював ті сам цінності, що й вони. Звичайно, він був самобутнім поетом, і його творчість різниться від творчості шістдесятників, але, по-перше, кожен автор є так чи інше самобутнім, а по-друге, мова йде не про якісь тісні теоретичні рамки класифікації, а про загальний погляд, філософію творчості. Я б сказав навіть так: тактично Стус шістдесятником не був, але стратегічно – без сумніву був. Форма його віршів була іншою, менш «технізованою», більш внутрішньою, філософською, але за цими строками проглядають ті ж самі цінності – віра в людину, в первинність духовних цінностей, пошук справедливості.

Ім'я Василя Стуса увійшло в нашу історію як важливий чинник національного пробудження й самоусвідомлення, стало символом духовної незламності і свободи.