«Брехня виникла разом з появою мови»

О.Шпенглер

Нижче наведені хороші і, на мою думку, правдиві слова. Звичайно, я їх не вигадав сам, а позичив на http://www.liveinternet.ru/users/censored_angel/. Той, в свою чергу, можливо, взяв їх ще у когось... Цікаво, чи не погодитесь ви з якимось із тверджень. Звичайно, є поодинокі випадки, коли ми говоримо саме те, що і відчуваємо, але як рідко це буває... І як важливо сказати те, що потрібно, поки не стало занадто пізно...

Ми говоримо: «Мені більше немає для чого жити», коли хочемо, аби хтось разупевнив нас у цьому.

Ми говоримо: «Тут холодно», коли нам необхідно відчути чийсь дотик.

Ми говоримо: «Мені нічого від тебе не потрібно», коли не можемо отримати те, що нам треба.

Ми говоримо: «Я не підіймав(ла) слухавку, бо був (була) зайнятий(а)», коли нам соромно визнати, що ми більше не раді чути цей голос.

Ми говоримо: «Я нікому не потрібен (потрібна)», коли в дійсності ми не потрібні одній єдиній людині.

Ми говоримо: «Я впораюсь», коли соромимось попросити допомоги.

Ми говоримо: «Ти добрий друг», тільки коли забуваємо додати «але тобі не стати для мене ким-то більшим».

Ми говоримо: «Це не головне», коли знаємо, що в нас немає іншого вибору, як змиритися.

Ми говоримо: «Я довіряю тобі», коли боїмось, що стали іграшкою.

Ми говоримо: «Я був (була) поруч», коли не можемо знайти собі виправдання.

Ми говоримо: «Дякую тобі, за те, що ти є», коли не можемо сказати «Я люблю тебе»

Ми так багато всього говоримо, що коли на язиці залишаються три останніх невикористаних слова, ми зачиняєм рот, дивимось додолу і мовчимо...