Олена Теліга (1907–1942) – поет, публіцист, політичний діяч. Народилася в 1907 р. в Петербурзі в сім'ї професора політехніки І.Шовгенова. В часи національно-визвольних змагань 1917–1921рр. разом з батьками мешкала в Києві, а з 1923 р. – у Чехословаччині. 1924 р. закінчила матеріальні курси, у 1925 р. вступила на історико-філологічний факультет Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова в Празі. Стає активною учасницею літературно-мистецького життя, знайомиться з Є.Маланюком, Л. Мосендзом та ін. поетами-пражанами. Одружується з кубанським козаком М. Телігом і переїздить до Варшави (1929–1939). Працює учителем, манекенщицею.
З 1932 р. співпрацює з «Вісником» Д. Донцова. З початком другої світової війни мешкає в Кракові, працює в Культурній Референтурі Проводу ОУН. У вересні 1941 р. разом з похідними групами ОУН перебирається в Рівне, а 22 жовтня – у Київ, де починає редагувати літературний часопис «Літаври».
У лютому 1942 р. її арештовує гестапо і невдовзі разом із її чоловіком, журналістом Іваном Рогачем та поетом Іваном Ірлявським розстрілює в Бабиному Яру.
Посмертно вийшли книги «Душа на сторожі» (1946), «Прапори духа» (1947), «Полум'яні межі» (1977), а також загальне видання «О. Теліга. Збірник» (1977).
В елегантно-карбованих іршах Олени Теліги, небезпідставно названих критикою «приватними листами світові», вималоьовується яскравий образ волоьової людини, відданої ідеям національного відродження України, життєлюба, морального максималіста, апологета загальнолюдських цінностей. Власне, у цьому і полягав сенс життя нескореної поетеси-антифашистки, розстріляної німецькими окупантами. Може, тоді й збулося її касандрівське передбачення:
Я палко мрію до самого рання,
Щоб Бог зіслав мені найбільший дар:
Гарячу смерть, не зимне умирання.
Олена Теліга розвивала кращі традиції української літератури, передовсім Лесі Українки, що не раз зазначала емігрантська критика. Як поетеса, як прихильник суворих ритмів, вона ніколи не втрачала жіночих інтонацій. Роль жінки у суспільстві, в житті нації – одна з головних тем лірики Олени Теліги. Це не квола істота, не рабиня, це дружина й помічник чоловіка-воїна, це новий тип особистості – вольової, цілісної, внутрішньо дисциплінованої натури, невтоленного життєлюба, який свідомо йде назустріч небезпекам в імя високих ідеалів:
Коли ж зійду на каменистий верх
Крізь темні води й полум'яні межі –
Нехай життя хитнеться й відпливе,
Мов корабель у заграві пожежі.