Минулого тижня довелося прочитати два поста в блогах Наталки Денисової (nattaha) та Сірий Лев (unidot), які мене дуже зацікавили. Обидві розповіді стосувалися англійської мови і дещо пересікалися між собою. В першому шлося про bloody beafsteak with fucking potatoes, в другому – про те, як підступні українці спотворили близьке кожному інтернет-серферу слово «google», назвавши його «гагл». Більш докладно із суттю кожного з постів можна ознайомитись, натиснувши на відповідне посилання, а тут я хочу лише зазначити те, що ж зацікавило в них мене особисто.

В першому випадку мені стало цікаво, чому, коли і як слово «bloody» в англійській мові стало лайливим, і чи є воно таким досі, і чи насправді в англомовному оточенні, особливо у офіціанта, котрий має принести клієнтові біфштекс із кров'ю, можна отримати описану в історії реакцію.

В другому випадку мені закортіло дізнатися, чому подвійне «о» в деяких англійських словах читається як «у» (наприклад, «cool»), в деяких – як «а» (той самий «bloody»). Можливі і інші, більш хитрі варіанти, але саме нерозрізнення цих двох випадків призвело до дещо комічної ситуації, якій був свідком шановний Сірий Лев.

Деякі ідеї в мене були, залишалося тіки їх перевірити, для чого довелося злазити на один сайт і підняти кілька книжок. Більш-менш задовільні відповіді, здається, я отримав. Почнимо із нецензурщини, щоб більше людей не кинуло читати вже тут, а протягнуло якнадалі :)

Беручи до уваги, що як українською, так і російською мовою людина наврядче замовлятиме «кривавий біфштекс», а не «біфштекс із кров'ю», особисто для мене залишилося загадкою, чому людина, для якої одна з цих мов, судячи з розповіді, була рідною, англійською вирішила замовити саме «bloody beafsteak», а не «beefsteak with blood» (хоча скуштувти такої гидоти мені ніколи навіть в голову не приходило, тому я можу і помилятися =Р). Отдже, це перша підозра, але не остання. Історія, надана Наталкою, більшою мірою, напевне, є анекдотом (втім, всі ми знаємо, що життя іноді буває багатшим на пригоди за будь-які анекдоти), бо в наш час прикметник «bloody» в англійській мові вже не є чимось страшним чи надто вульгарним, на відміну від, наприклад, семи слів Джорджа Карліна. Справді, «bloody» колись було одним з найнецензурніших слів у англомовному суспільстві. Приблизно відомі навіть часові рамки, коли це слово було табуйованим. Американський лінгвіст Ерік Партрідж (Eric Partridge) повідомляє, що воно вільно вживалось до 1750 року і без жодних застережень використовувалось Джонатаном Свіфтом та Ґенрі Філдінґом.

Стосовно причин «падіння в значенні» (degrade of meaning), що послідувало потому, існує два головних припущення. Є гіпотеза, що це сталося через виникнення (приблизно у вказаний період) асоціацій цього слова та його деріватів із менструацією. Інше припущеня говорить, що причина була у сленговому значенні слова «bloods» – «брутальні, вульгарні  нащадки аристократів» (в англійській мові доволі відомі такі сталі фрази-порівняння, як «as drunk as a blood», «as drunk as a lord» – адже у давнину надмірне вживання алкоголю було характерною рисою англійської аристократії). Як би там не було, одно з перших видань словника англійської мови пише про слово «bloody»: «зараз його можна почути виключно від людей найнижчих класів, а в поважному суспільстві воно вважається жахливим та образливим, на рівні ненормативної лексики».

1914 року Бернард Шоу шокував відвідувачів театру, вклавши це слово до вуст Елізи Дулітл в «Пігмаліоні». Саме з 1914 року «bloody» починає відновлювати свої позиції серед «поважного суспільства», хоча деякий час і було відоме як «прикметник Шоу», а в друці його намагались уникати щонайменше до 1936 року.

Через те, що слово «bloody» зовсім не бажано було вживати протягом приблизно двох сторіч, його замінювали цілою купою інших слів, які, аби було зрозуміло натяк, теж починалися із сполуки приголосних bl- , як то «blasted», «blamed», «blessed», «blowed», «blooming». Наприклад, характерною є ситуація в тому ж «Пігмаліоні». Коли Альфред Дулітл дізнається, що не може відвести Елізу додому через те, що її брудні речі спалили, він каже: «I can't carry the girl through the streets like a blooming monkey, can I?» («Я ж не можу вести дівчину по вулицях як бісову мавпу, чи не так?») «Blooming», звичайно, вживається тут не в розумінні «квітучий»: Альфред просто уникає вживання виразу «bloody monkey».

Цікаво, що, вживані замість оригінального слова, всі перелічені вище замінники врешті-решт, в більшій чи меншій мірі, також стали ненормативними, а буквосполучення bl- на початку слова отримало негативне стилістичне навантаження. Найменше пощастило, мабуть, слову «blast»: приблизно до 50-х років вираз «blast you» виконував ті самі функції, що зараз покладено на «fuck you». Але за необхідності можете спокійно вживати і перше, і друге – будьте впевнені, що вас зрозуміють і так, і так :)

Ну, із етимологією та стилістикою начебто розібралися, тепер перейдемо до фонетики. Отже, чому це злощасне «blood» читається як «блад», «book» – як «бук», а «door» – як «дор»? І як, врешті-решт, читається «google» – «гугл» або «гагл»?

В часи, коли дерева ще були великими, а Британія і не мріяла про світове володорювання, всі середньостатистичні ангійці вимовляли слова, що писалися із подвійною літерою «о», за допомогою довгого звуку «о» (як це прийнято записувати через транскрибування – [o:]; через відсутність ширифта, що б включав символи транскрипції, я передаватиму звуки кирилицею). Тобто moon читалося як [мo:н], goos як [ґo:с], floor як [флo:р] і т.п. Але, як це завжди буває, не можна так, аби все було аж занадто просто. Тому приблизно у XIV – XVIII сторіччях англійська мова зазнала так званого Великого Здвигу Голосних. Саме так було названо ряд змін, що сталися із довгими монофтонгами (і навіть, принаймні, з деякими дифтонгами) – ці звуки в цей період стають більш закритими чи наближеними до дифтонгів. Причини цього процесу зараз нас не цікавлять, не цікавить Великий Здвиг Голосних нас і вцілому. А цікавлять лише деякі наслідки.

По-перше, те, що довге «о» у більшості слів перетворилося на довге або коротке «у»: goos [ґo:с] стало goose [ґу:с], book [бo:к] стало [бу:к] , і т.п.

По-друге, те, що з першого були деякі виключення. Перетворення довгого «о» на довге «у» не стосувалося слів із «r» на кінці слова, бо через паралельний процес, що відбувавався того часу, – девокалізацію приголосного «r», тобто через втрачання його вимови в кінці слів, – ці голосні зазнали інших змін, або не зазнали їх зовсім: так, floor [флo:р] претворилося [флo:]), а moor [мo:р] – на [мьює] (дифтонг). Коротко кажучи, «r» на кінці слова протидіяла Великому Здвигові, роблячи довгий голосний звук більш відкритим, коли Здвиг намагався зробити його більш закритим.

По-третє, зміни на цьому не зупинилися. Після Великого Здвигу Голосних із деякими довгими голосними сталося скорочення – головним чином, перед проривними та задньопіднебінними приголосними, як-то [d], [t], [k], і т.п. В даному випадку, наприклад, book [бу:к] стало [бку], foot [фу:т] – [фут], а наше улюблене blood [бла:д] – [блад]. Ніби цього було замало, перед [d] голосна [у] з часом перетворилося на [а], тобто blood [блуд] перетворилося на [блад], а flood [флуд] – на [флад]. Отак все непросто :)

Дуже добре цей процес зміни звучання можна побачити в поезії, наприклад, у наступних строках із «My Heart's In the Highlands» Роберта Бернса:

Farewell to the mountains high covered with snow,
Farewell to the straths and green valleys below;
Farewell to the forests and wild-hanging woods;
Farewell to the torrents and loud pouring floods.

Якщо ми спробуємо прочитати «woods» та «floods» так, як це повинно бути в сучасній англійській мові – «вудз» та «фладз» – то не отримаємо ніякої рифми. Але якщо пригадати, що Бернс писав цей вірш понад два сторічя тому, то можна припустити, що рифма має звучати приблизно як «вудс» - «флудз» (для «воодс» і «флоодз» Бернс жив занадто пізно, але, зважаючи на те, що Бернс був шотландцем, можливі деякі діалектичні варіації).

Отже, ми бачимо, що не всяке підвійне «о» в середині слова читається, як «у», а звичні інтернетчикам слова «флуд» та «флудити» насправді мали б звучати «флад» та «фладити» – що ж, перші користувачі російськомовного сегменту інтеренту (а саме через російську мову ці слова прийшли до української), мабуть, мали деякі проблеми з англійською. Або, навпаки, вирішили виділитися досконалим знанням англійської декількавікової давнини =Р

Але ж найцікавіше в іншому. Так, із «blood» ми розібралися, але ж питання стосовно прочитання стояло не про це слово, а про «google». Одначе слово «google» виникло лише на прикінці XX сторіччя, ймовірно, від слова «googol», яке саме з'явилося лише на початку того самого століття! А отже, всі описані вище зміни у вимові голосних до «google» не мають жодного стосунку, і, прямо кажучи, вимовляти його можна було б будь-як! Але насправді вимовляти його треба так, як вимовляють його носії мови із Силіконової Долини. А це вже питання, скоріше, до Дмитра Дубілета (dubilet) – він там був :)

Усім, хто осилив все це жахіття – дякую за увагу ;)