Продовжуємо порівнювати правописи 1929 та 1993 років, початок тут.
Вживання закінчень іменників
У другому розділі «Правопису» 1928 р. викладені правила щодо вживання закінчень іменників, які тут названо «речівниками». Вони в цілому збігаються із сучасними правилами, за винятком родового відмінка іменників третьої відміни на -ть. Цей «Правопис» обґрунтовано радив уживати в родовому відмінку традиційне закінчення и, а не і, як це зроблено в «Правописі» 1945 р. та в його наступних виданнях. Отже, треба було писати: вісти, радости, повісти, а також відповідних іменників крови, любови, осени, соли, Руси. Це правило спочатку було поширене на всі іменники жіночого роду на приголосний, тобто рекомендувалося писати подорожи, ночи, розкоши, твори, молоди, паморози, тіни, Роси, артіли, матери й т. ін., однак згодом мовна практика й «Правопис» закріпили в ужитку закінчення и тільки стосовно іменників жіночого роду III відміни на -ть і наведених вище п'яти іменників.
Крім того, «Правопис» 1928 р. радив уживати закінчення -у в родовому відмінку назв міст: Берліну, Лондону, Парижу, Риму, Нью-Йорку, Херсону тощо, але, на жаль, і ця рекомендація не була закріплена «Правописом» 1945 р. Звичайно, від назв міст із суфіксальним -ів, напр.: Харків, Чернігів і т. ін. «Правопис» 1928 р. цілком правильно рекомендував зберігати в родовому відмінку закінчення -а: Харкова, Чернігова, а також у назвах міст Остер, Житомир, Кам'янець, Перемишь, Відень.
У давальному відмінку іменників чоловічого роду згідно з «Правописом» 1928 р. треба було вживати в основному закінчення -ові, -еві (після голосних -єві): братові, сторожеві, учителеві, роєві, рідше в іменниках середнього роду здебільшого в назвах істот на -ко: теляткові, дитяткові, ягняткові, лихові, військові, святові, серцеві, сонцеві. А -у (-ю) рекомендовано вживати в усіх іменниках середнього роду: дереву, селу, обличчю, знанню, в іменниках чоловічого роду з закінченнями в називному відмінку на –ів (-їв), -ов (-йов): Львів Львову, Ковалів Ковалеву, Мліїв – Млієву. Сучасний «Правопис» допускає паралельне вживання закінчень -ові та -у не тільки щодо іменників назв істот із суфіксом -к: дитяткові й дитятку, теляткові й телятку, а й щодо всіх іменників чоловічого роду. Цим положенням, по суті, заперечено властиву українській мові диференціацію закінчень -ові, -еві (-єві) та -у (-ю), яку запропонував «Правопис» 1928 р.
Рекомендації щодо закінчень у кличному відмінку, який чомусь названо «кличною формою», яку подано після називного відмінка, цілком збігається з правилами сучасного «Правопису».
