Epistula non erubescit!

 


Едуард Демерзель
Настрій: добрий

Український правопис. Історична довідка.

Періодизація розвитку українського правопису

Правопис (орфографія) є системою загальноприйнятих правил, що ви-значають способи відтворення мови на письмі. Без загальнонаціонального правопису не може обійтися жодна літературна мова, оскільки єдиний право-пис сприяє усталенню мовних норм, а отже, й піднесенню мовної та взагалі національної культури.

У більш як тисячолітній історії українського правопису виділяють чотири періоди.

Перший період (XI XVI ст.) пов'язаний з пристосованою до особливостей староукраїнської мови орографічною традицією відомих просвітників та проповідників християнства Кирила й Мефодія.

Другий період (XVI XVII ст.) відбиває вплив на староукраїнське (здебільшого церковне) письмо південнослов'янської орфографії.

Третій період (XVII початок XIX ст.) започатковано виданою 1619 р. «Граматикою» українського мовознавця, письменника, церковного діяча й просвітника Мелетія Смотрицького. Орфографічні норми Смотрицького здобули зага-льноукраїнське визнання.

Четвертий період починається з першої чверті XIX ст., коли відбувало-ся формування нової української літературної мови на народній основі. Власно кажучи, саме цей період нам найбільше і цікавий, тому що саме в той час по-чинається та розвивається формування сучасного українського правопису.

Розвиток правопису протягом XIX сторіччя

Такі українські письменники першої половини XIX ст., як П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ'яненко, І. Галка та ін., намагалися базувати український правопис на фонетичному принципі, послідовно використовуючи при цьому сучасну їм російську графіку як спадщину XVIII ст.

Перша спроба заснувати український правопис на фонетичному прин-ципі пиши, як чуєш належить О. Павловському, який у своїй «Грамматике малороссийского наречия» (1818 р.) теоретично обґрунтував використання цього принципу для української мови і послідовно провів його у наведених українських прикладах (гомінъ, візьме, твій, жінка, нічь, літо, тінь). Віртуо-зної фонетичності досяг М. Гатцук у своїй праці «Ўжинок рідного пол» (Москва, 1857). Звук [ў] передавався в нього відповідно літерою ў (ўже), голосні з попереднім [й] літерами а, о, е, у з тільдою голосний [и] сучасною и і т. ін.

Традиційність в українському письмі обстоював М. Максимович. Суть його правопису зводилася до використання в українській мові російського гражданського алфавіту з іншим звуковим значенням деяких літер, а також уживанням надрядкових знаків. Так, для передачі українського звука [і] в цьому правописі використовувалося аж п'ять знаків: а, о, у, u з діакретичними знаками та ћ; для передачі українського звука [и] вживалися два знаки: ы та и та ін. На Східній Україні цей правопис прихильників не знайшов, зате в Галичині вживався до 1886 р. Та навіть у 1889 р. за цим правописом вийшла у Львові граматика О. Огоновського, офіційно затверджена до вжитку в середніх школах Гали-чини й Буковини. На Закарпатті правопис М.О. Максимовича з певними ви-дозмінами проіснував аж до 1945 р., тобто до приєднання цієї землі до України.

Пропозиції реформування правопису на початку XX сторіччя

З початком XX ст. учені й майстри слова стали приділяти значну увагу нормалізації графічної системи української мови. Так, у 1917 р. В. Науменко виступив з пропозиціями усунути з українського алфавіту букви я, ю, є, ї та апостроф. Замість цих букв він пропонував використовувати , , , ў: ма, рбий, а замість апострофа використовувати м'який знак. Проф. Є.Тимченко запропонував усунути букву й і замість неї вживати j. Замість я, ю, є, ї вжи-вати буквосполучення ja, jy, jе, ji. У1919 р. В.Самійленко висунув пропозиції по-збутися букв я, ю, є, ї, щ; замість й вживати j, а замість ґ латинське g. С. Смаль-Стоцький вважав, що в українському письменстві повинна бути збережена гражданка, тобто слов’янська азбука, прийнята ще за Петра I.

У 20-х рр. стала поширюватись ідея створення азбук на основі латинського алфавіту. Є.Тимченко вдруге виступив з пропозиціями вдосконалити українську графіку наступним чином: усунути й та запровадити j, замість щ писати шч, замість дз та дж на позначення африкат вживати латинські s та z, м'якість приго-лосних позначати знаком > або м'яким знаком.

Та жодний з всього різноманіття варіантів прийнятий не був, розвиток фонетичного рівня українського правопису пішов іншим шляхом.

Зміни в правописі у XX сторіччі

У 1907-1909 рр. виходить друком «Словарь української мови» за ред. Б. Грінченка. Представлену в ньому правописну систему використав І. Огієнко в підготовленому ним і виданому в 1919 р. «Правописі». Всеукраїнська академія наук (ВУАН) використала принципи Б. Грінченка та І. Огієнка при опрацюванні «Найголовніших правил українського правопи-су». Ці правила стали основою для опрацювання першого загальноукраїнського правопису, що вийшов у Харкові 1928 року і був запроваджений у практику з 1 січня 1929 року. Авторами цього правопису були видатні українські мовознавці Агатангел Кримський, Олекса Синявський, Олена Курило, Євген Тимченко, Григо-рій Голоскевич, Всеволод Ганцов, Степан Смаль-Стоцький, Василь Сімович, Володимир Гнатюк, Леонід Булаховський та інші. Підписав його до друку народ-ний комісар освіти УСРР Микола Скрипник.

Коли б усе йшло цивілізованим шляхом розвитку, тепер ми мали б ста-лий правопис, з якого усували б окремі вади та недоречності. Адже починаючи з середини XIX і до початку 30-х років XX ст. український правопис набував дедалі більшої самобутності й соборності. Але настали часи репресій, придушення будь-яких проявів національного самовираження. У добу роз-стріляного відродження знищено або зацьковано більшість авторів харків-ського правопису 1928 року. Укоротив собі віку Микола Скрипник.

У 1933 році виходить новий правопис, «очищений від націоналістичних перекручень, що ставили перешкоди оволодінню грамотністю широкими масами і спрямовували українську мову на відрив від російської, орієнтували українську мову на польську та чеську буржуазну культуру, ставили бар'єр між українською та російською мовами» . Якщо перекласти ці розмірковування звичай-ною мовою, то з українського правопису вилучено майже все, що відбивало оригінальні риси української фонетико-морфологічної системи.

Цей правопис був запроваджений без жодних обговорень, директивно. У багатьох моментах поривався зв'язок із тогочасною українською правописною традицією. З абетки вилучено літеру ґ. Написання багатьох слів увідпо-віднено з російськими формами: замість радости, вісти - радості, вісті, за-мість катедра, міт - кафедра, міф. Послідовно відкинуто йотацію при збіго-ві двох голосних; відповідно слова типу матеріяльний, діяметр, атеїзм, про-єкт, дієта дістали форму матеріальний, діаметр, атеізм, проект, діета. Замінено написання слів авдієнція, авдиторія, авк-ціон, бравнінґ, фавна на аудієнція, аудиторія, аукціон, браунінг, фауна. А втім зберігалася ще низка традиційних написань: Европа, хемія, синтакса, ім'я імени, плем'я племени. Нормою і далі вважалося відмінювання запозичених слів на -о: бюро бюра бюром у бюрі, кіно кіна, радіо радіом. Пізніше, наприкінці 30-х років, у практиці, передусім преси, ці слова стали вживати за російським зразком, не відмінюючи їх.

Далі таке «очищення» тривало. У 1946 році з'являється «вдосконалений» український правопис, що ставив собі за мету «забезпечити єдність з правописами братніх народів Радянського Союзу, особливо   російського» . Хоча спочатку певні надії на виправлення спотворень пов'язувалися як раз із цим проектом, що розроблявся правописною комісією на чолі з академіком Л. Булаховським в евакуації під час війни. Члени комісії (з участю відомих українських поетів і письменників П. Тичини, М. Рильського, М. Бажана, Ю. Яновського, І. Кочерги та ін.) спробували бодай почасти повернути вилучені орфографічні норми. Збе-режені стенограми обговорень показують, що настійливо пропонувалося відновлення літери ґ, написання типу Європа, европейський, східній, західній, народній тощо.

Втім партійно-політичні втручання й диктат сповна проявилися на ета-пі затвердження цього проекту. Жодна з пропонованих змін не пройшла; в опублікованому в 1946 р. правописі було зроблено лише кілька косметичних виправлень. Зокрема замість атеізм, маіс, наівний, Каір, Аіда, діета, діез уведено форми атеїзм, маїс, наївний, Каїр, Аїда, дієта, дієз і подібні, проте залишено проект.

Здавалося б, далі зближувати правописи вже не було куди. Але 1960 ро-ку виходить іще одне видання «Українського правопису». Спричинене воно тим, що в 1956 році видано «Правила русской орфографии и пунктуации», тож «у ряді правописних моментів, спільних для української і російської мов, виникла певна неузгодженість, яку тепер, після опублікування «Правил русской орфографии и пунктуации», можна усунути» .

Причиною всіх змін в українському правописі радянського часу, почи-наючи з 1933 року, було наближення його до російського, а найбільшим грі-хом українських мовознавців уважалося прагнення «порвати із спільними шляхами правописної нормалізації української і російської літературних мов» та невизнання «спільних змін, які сталися в українській і російській мовах після Жовтня» .

Дальше зросійщення українського правопису припинено наприкінці 80-х років минулого століття на хвилі національного піднесення. У 1990 році з'яв-ляється трете видання «Українського правопису», за яким до української абе-тки повернуто усунуту 1933 року літеру Ґ, зменшено кількість винятків у від-творенні на письмі слів іншомовного походження тощо. Але ні це видання пра-вопису, ні наступне 1993 року не повернуло українській мові її власного правописного обличчя, яке так довго спотворювали ті, хто виконував замов-лення творців «нової історичної спільноти   радянського народу» з єдиною мовою.

В силу розглянутих вище фактів ми можемо вважати сучасний право-пис продуктом розвитку його радянського попередника 1933 року, через ло-гічний ряд модифікацій 1946, 1961 та 1990 років. Через це вважається за до-цільне надалі найбільш детально розглянути і порівняти саме сучасний правопис та правопис 1929 року, що має найбільші відмінності від інших і в наш час пропонується деякими науковцями за основу нового українського право-пису. Тут також слід зазначити, що окрім вищеназваної літери Ґ, більшість змін стосуються орфографічного рівня правопису. Що стосується пунктуа-ційного рівня, то відповідних матеріалів знайти не вдалося. Це може свідчити про те, що цей рівень є найбільш сталим і тому не підлягав значним модифікаціям. Крім того, на його ґрунті виключені політичні та культурні супереч-ки, зміни правопису на цьому рівні цікаві виключно з наукової точки зору, тому і не отримують широкого висвітлення в засобах масової інформації.



Рекомендовать запись
Оцените пост:

Показать смайлы
 

Комментариев: 14

Замість я, ю, є, ївживати буквосполучення ja, jy, jе, ji

Лишняя морока. Какой в этом смысл?

(У тебя из Википедии некоторые символы не читаются -- так бывает)

Не з Вікіпедії, а з Ворда - то частина моєї університетської роботи :)

А смисл в тому, що літер буде менше. І письмо буде значно більше фонетичним. Може, памятаєш зі школи вираз "Як слишу - так і пишу"? :) Так от він став би ще більш актуальним :)

Вот так и мотает из одной стороны в другую - то различия отменить, то вернуть их взад. Предлагаю вернуться к строрусскому, он же староукраинский, он же старославянский, даешь глобализацию и коммунизм, а лучше перейти всем на английский.

А вообще, меня в своё время до глубины души восхитил сербский - хочу кириллицей пишу, хочу - латиницей... Одна буква так, другая - так...

В самом деле интересно, спасибо :).

Нема за що, ще буде продовження ;)

А сербський... Наскільки мені відомо, існує єдина сербо-хорватська мова. Але хорвати пишуть латиницею, а серби - крирлицею, от і виходить і дві мови, і можливість писати різними абетками :)

Ну да, и гордо заявляют, что оно разное :). Но сербы и черногорцы действительно пишут всем чем попало :), в отличие от хорватов.

Тлєтворноє вліяніє запада =РРР

А то вот так не знаем ничего, а потом слышим по телевизору "хэмия, эвропа" - в дрожь бросает :).

Ну, кого кидає, а кого і ні :) Я від СТБ тащусь :)

Мне тоже нравится :)

нарешті нарила часу, шоб почитати, ато весь день сторінка відкрита і як зачарована - тільки я до неї, а тут шось комусь від мене потрібно )) гарна робота! давно цікаво було почитати про історію правописа, та як завжди руці не доходили )) тепер почитала і зрозуміла, шо назад дороги нема, тобто дуже важко, а вірніше, зовсім неможливо буде повернути старий правопис (типу правильний). дай Бог, шоб хоч той шо маємо зараз знали...

Ну на цьому тижні я сподіваюсь опублікувати більш детальний огляд змін в радянських та пострадянських правописах і, можлива, думка щодо змін в тебе зміниться (вибачаюсь за тавтологію =) ). Звичайно, чогось кардинального не варто очікувати, але ж, наприклад, літеру "ґ" вдалося повернути? А це, вибачайте, не так вже й мало...

згідна )) мені, наприклад, такі зміни тільки до душі, але ти згадай, скільки часу було потрібно, шоб та буква прижилася в світлих головах наших співвітчизників )))

Ну я думаю що досі не прижилася ще, але тепер, принаймні, можна звинуватити ненависника цієї букви в елементарній безграмотності, і йому зазвичай стає ніяково :)

маєш рацію ))))


 



Теги

Наш кандидат


Опрос

Как вы относитесь к пробуждению Ктулху?


Интересы

Антиинтересы

Банери


Google Analytics

MAP

Кількість моїх шанувальників в


About me
Тест на украинскость от "КП" в Украине"
Ваш индекс
украинскости: 75
«Поздравляем, ты – нормальный среднестатистический украинец. Вступать в УПА еще рано, но ты рад, что не москаль - и слава богу! И героям слава!»
 
100.gif 0.gif Пройти тест!
ОБОЗ.ua