Фраза фільму:

«Припустімо, я повірив у половину з того, що ти мені зараз наговорив. А звідкіля мені знати, на чиєму ти боці? Хороший ти чи, до чортів собачих, поганий?»

«Оглянься. Подивись на себе... Невже ти думаєш, що всі ці поняття ще мають якесь значення? Зараз, заради свого добра та добра тобі подібних, ти маєш вважати мене за найменше з двох зол...»

Початок сторіччя. Поліцейський Данні Семіанеску працює в бухарестських трущобах. Щоденна брудна робота із злочинцями; як і варто очікувати – брудні гроші, отримувані від наркоділків та інших покидьків... Але що дивно, і про що ніхто не знає, – всі ті гроші йдуть... до церкви. У Данні є страшна таємниця – в дитинстві, ще школярем, обдурений злочинною комуністичною ідеологією, він видав своїх батьків-дисидентів таємній поліції Чаушеску... Батьки були закатовані, самого хлопчика відправили до дитячого будинку, а його молодшу сестру Лючією вивезли з країни... Пройшли роки, режим Чаушеску впав, Данні виріс, став чоловіком, і тепер за допомогою грошей хоче замолити гріхи свого несвідомого злочину... «Все, що я хочу – це прощення... Просто прощення... Я хочу бути пробаченим...» – каже він у відчаї.

Сірі дні тягнуться один за одним, але раптом Бухарест шокує серія загадкових та страшних вбивств – у місті починають знаходити тіла із вирваним серцем... За розслідування цих злочинів береться Семіанеску, до якого приєднується агент інтерполу Джон Райгерт – подібні випадки вже були за кордоном... Хоча документи Райгерта в повному порядку, але Данні не йме тому віри, йому здається, що він зовсім не той, за кого себе видає... Підозри та подив поступово, але невпинно зростають... Спочатку, щойно розійшовшись із Райгертом в кінці дня, Данні зустрічає діда-жебрака, який, демонструючи окривавлену руку, хвалиться, що відтяв собі пальці зіржавілою консервною бляшанкою. «Навіщо???» – дивується Семіанеску. «Чоловік у чорному пальто наказав мені це зробити,» – спокійно відповідає дід. Ситуація досягає апогею, коли в архівах держбезпеки знаходиться фото Райгерта двадцятирічної давнини, на якому він виглядає таким саме молодим, як і нині...

В той самий час самотня молода жінка, яка працює в церкві, знаходить біля мертвого священника таємничу книгу... Виявляється, «Одкровення» Йоана Богослова – не остання глава Біблії, бо Книга ще не дописана до кінця, а чекає появи Слів Господніх... І вони починають з'являтися саме у цьому примірнику Біблії, що знайшла сестра Данні Лючія, якій названі батьки дали ім'я Елісон. Невідомий голос в голові, що називає себе янголом Саймоном, наказує їй оберігати книгу... Адже той, хто має «Лексикон Пророків», тримає в руках долю людства – коли останню главу буде закінчено, то він знатиме, на кого робити ставки у небесній війні, чи кого вбити, щоб все змінилось... Саме через це книгу розшукує демон Віліал....

Із часом Райгерт зізнається Данні, що насправді він – янгол, і вимагає допомоги в пошуках книги, яка знаходиться у його зниклої сестри. «Чому саме моя сестра?» – дивується поліцейський. «Із зламаних людей виходять чудові пішаки, Данні...» – говорить із посмішкою на устах Райгерт, невідомо кого маючи на увазі – чи Елісон, чи самого Данні, чи то обох... Але Райгерт не сказав Семіанеску, що він не просто ангел, а сам Диявол... І що Віліал – демон, який виступив проти самого Царя Пітьми і хоче отримати книгу, аби не тільки розпочати нову війну із Небом, але й створити власне «альтернативне» пекло. Дияволу, зрозуміло, конкуренти на його «електоральному полі» зовсім ні до чого... У нескінченній війні вищіх істот кордони між добром та злом, світлом та пітьмою вже ледь можна роздивитися: не стало ані білого, ані чорного – лише нескінченні відтінки сірого... І в самому центрі епічної боротби між різними угрупуваннями янголів опиняється тендітна жінка...

Така зав'язка цієї історії. Якщо підходити до справи формально, то «Пророцтво: повстання» – четверта частина циклу «Пророцтво», що складається з 5 фільмів із схожою ідеєю про війну між янголами. Але з цих фільмів сюжетно між собою пов'язані перші три та останні два. Перші фільми – просто цікаві екшени із дещо незвичним сюжетом, але з банальними бійками та погонями на автомобілях, добряче приперчені незрівнянним Крістофером Уокеном в ролі архангела Гавріїла. П'ятий, останній фільм міцно лише бліда тінь четвертого, своєрідний епілог до нього, і не більше. Але «Пророцтво: Повстання», поміж посередніх фільмів циклу, – стрічка особлива. В ній можна знайти те, чого немає ані в бетменах, ані в людинах-павуках із їх яскравими неправдоподібними героями, солодкими любовними історіями та дорогими спецефектами – справжнє мистецтво, яке відображує справжнє життя...

З одного боку, стрічці дуже бракує Крістофера Уокена, і це мінус. З іншого боку, в головних ролях ви не знайдете суперзірок, які вже на рівні рефлексу сприймаються не героями фільму, а як містер- чи міс-десять-мільйонів-за-фільм, також не побачите і демонстрації принад молодих актрис, якими дуже часто режисери хочуть відволікти глядача, аби той не звертав уваги на тривіальність сюжету та повну безідейність фільму, в якому стандартний псих із бензопилою/сокирою/мачете шматує на м'ясо все, що рухається... Ті актори, які знімалися у «Пророцтво: Повстання» хоч і не є зірками першої величини, проте доволі відомі і досвічені – вони не примушують своє ім'я говорити за себе, але й не бігають оглоеними на протязі половини фільму... Вони справді грають, вони живуть життям своїх героїв. І це – величезний плюс.

Роль Елісон зіграла Карі Вурер, відома вітчізняному глядачу, в першу чергу, за серіалом «Скользящие» (The Sliders), який в кінці дев'яностих йшов по ICTV, а також по фільмам «Атака павуків» (Eight-Legged Freaks), «Той, що худає» (Thinner) та «Подорожній 2: Я чекав на тебе» (The Hitcher 2: I've Been Waiting). Роль її брата виконав Шон Пертві, який знімався в «Еквілібріумі» (Equillibrium) та «Горизонті Подій» (Event Horizon), а роль демона Віліала дісталася не кому іншому, як Дугу Бредлі, тому самому, що грав Голкоголового (Pinehead) у численних фільмах серії «Повсталий із пекла» (Hellraiser). Для Джона Лайта (Райгерт) цей фільм – мабуть, найпомітніша поява в кінематографі, але він зіграв чимало на театральних сценах Лондона, то хто міг би сказати, що він – поганий актор? Цікаво, що Лайт одружений не з ким-небудь, а з зіркою чи не найвідомішої трилогії жахів «Крик» (Scream) – канадською актрисою Нів Кемпбел. Чи потрібні йому ще якісь рекомендації? =)

Чесно кажучи, я не думаю, що хтось міг би зіграти головни ролі краще. Навіть якби грати Елісон взяли Сару Мішель Ґеллар, якій пречудово вдається грати жінок із переляканими очима (згадаймо «Крик 2» (Scream 2), «Я знаю, що ви зробили минулого літа» (I Know What You Did Last Summer) чи «Прокляття» (The Grudge)), а на роль диявола запросили Аль Пачіно, який з часів «Адвоката Диявола» (Devils Advocate) вважається культовим актором на цю роль. Я впевнений, що навіть цим зіркам першої величини не вдалося б зіграти краще, адже ролі головних героїів у «Пророцтві» дещо інші. Елісон – не молоде перелякане дівчисько, що втікає від чергового маніяка, а Райгерт – не гламурний диявол-спокусник... І якщо про Карі Вурер можна стверджувати, що вона, зігравши привабливу та розумну, міцну духом жінку, зробила свою справу професійно (на мою думку, це взагалі одна з кращих її робіт за кар'єру, яка демонструє, що ця актриса може дуже якісно виконувати справжні драматичні ролі), то Джон Лайт зіграв диявола просто неперевершено. Джон Райгерт у сірому пальто та з сірим шарфом на шиї, із ледь помітною саркастичною посмішкою на обличчі, із майже не моргаючими очима та величезними нерухомими зіницями – повна протилежність пристрасному спокуснику Аль Пачіно. Якщо останній полював на незвичайні, видатні особистості, то диявол Лайта каже: «Я шукаю загублену душу. Мене не цікавлять ані тирани, ані герої. Мені цікаві життя маленьких людей... Тих, кого не видно.» І, власне, цим Райгерт куди більше схожий на диявола біблійного, а відтак – набагато більше правдоподібний... Врешті, не можна не відзначити гру Шона Пертві – його експресивний, недовіривий, постійно знервований та переслідуваний докорами сумлінння герой дуже вдало вписується в психологічну мозаїку фільму, додаючись до незворушно байдужого на вигляд, а насправді хитрого та зацікавленого у справі, Райгерта і тендітної та чесної красуні Елісон.

«The Prophecy: Uprising» – фільм із категорії «must see» для любителів готичного кіно. Коли дивишся цей фільм, неможливо не відчути, що він має стійкий присмак готики... Хоча тут немає ані вампірів, що смокчуть кров незайманих дівчат, ані лавкрафтіанських чудовисьок, але атмосфера всього фільму настільки готична, що наврядчи можна сходу пригадати щось подібне. Смердючий обшарпаний Бухарест із цементними багатоповерхівками на вулицях, що заповнені брудом і лахміттям, створює разючий контраст не лише показаній на початку фільму святково-яскравій столиці поліцейської держави Ніколае Чаушеску, але й звичному за численними трилерами правильному американському провінціальному містечку із стандартними фанерними котеджами та стерильно чистими коридорами офісних приміщень... Вузеньки вулички, заповнені жебраками та дрібними злодіями, занедбані будівлі класичної архітектури, величні храми великого європейського міста, відзняті в незмінних сірих, мрачних тонах, під справжнім (саме так!) дрібним снігом, який, падаючи на землю, одразу перетворюється на багнюку, – все це, мікшуючись із напруженим та містичним сюжетом, створює таку загадково-гнітючу атмосферу, що її просто неможливо створити у павільйоні, що імітує середньовічний замок, скільки штучних кликів не пхай в рот акторам... Під час просмотру фільму іноді навіть ловиш себе на думці, що вже не стільки слідкуєш за сюжетом, скільки, зачарований важкими хмарами в сірому небі над хрестами церков, роздивляєшся фон, на тлі якого розгортаються події...

Що ще особливо хотілося б підкреслити – це звук, створений Джозефом Лодуца (Joseph Loduca). Фільм просто неможливо відокремити від звукового ряду, він додає стрічці якогось хоча і не дуже чіткого, але неповторного шарму. Потріскування вогнищ у жебрацьких гетто та тишу у принишклому саду поряд із покинутим будинком відчуваєш майже фізично, а завершальна сцена, яка мала б бути досить банальною, – справді, що може бути банальнішим, ніж злий янгол, який перетворюється на стаю чорних птахів посеред пожовклих дерев та псевдоантичних статуй?.. – завдяки музиці (це мелодія «Awaken» Фредеріка Гранта III) стає аудиовізуальним епізодом, який найбільше вкарбовується у пам'ять...

Зрештою, цей фільм має ідею, на відмінну від більшості трилерів, весь сенс яких зводиться до банального «добро перемагає зло, коли красуня втекла від психа із сокирою». Яку саме? Це одночасно і важке, і нескладне питання. Нескладне через те, що, як і у будь-якому витворі мистецтва, у цьому фільмі кожен має побачити щось своє... А важке – через те, що цю ідею складно передати словами. Один глядач припустить, що, напевно, є більше зло, ніж пекло, а другий скаже, що і диявол допомагає людині, коли це збігається з його інтересами; третій зауважить, що янгол-охоронець завжди поруч, варто лише навчитися слухати його голос... А хтось, відмовившись від жонглювання біблійними метафорами та сюжетами, просто зрозуміє, що й у найтемнішій пітьмі є промінь світла... Зрозуміє, і згадає безсмертні слова великого Данте, які виражають весь пафос буття Людини: «Народжені ви не для тваринної долі, а для доблесті та знання з'явились на світ». Власне, про це – фінальний діалог Елісон з Райгертом. У цих двох хвилинах все – полегшення і відчай, любов і ненависть, надія та безвихідь, докір і розуміння... У словах, жестах, поглядах... Про що саме вони говорять? Подивіться фільм до кінця – і отримаєте відповідь... Спокійних тобі снів, Елісон...


Режисер та автор сценарію: Джоел Сойсон (Joel Soisson)
Сюжет: Джон Салліван (John Sullivan) та Грегорі Вайден (Gregory Widen)
В ролях: Карі Вурер (Kari Wuhrer), Джон Лайт (John Light), Шон Пертві (Sean Pertwee), Джейсон Ландон (Jason London), Дуг Бредлі (Doug Bradley)
Жанр: містичний триллер
Рік випуску: 2005
Актор фільму: Джон Лайт (Джон Райгерт)

ЧИТАТИ БІЛЬШЕ ПРО ЦІКАВЕ КІНО